Владика Венедикт Алексійчук пропонує поринути в роздуми над Христологією старця Олександра Кіляра із Святоуспенської Унівської Лаври.
Чим ми наповнені, те іншим можемо дати
«Коли ми є людьми чистого наміру та люблячого серця, то не матимемо тривожних думок, бо через твій добрий намір і любляче серце ти наводиш чистоту розуму та серця. Тоді ти житимеш кожною хвилиною, тоді пізнаєш Бога в кожній хвилині. Цього ти досягнеш, коли довірятимеш Богові. Він очистить твій намір, оскільки це дасть тобі відношення до світу, яким він був створений у Дусі і яким Він був створений. У Дусі слід робити тим же Духом, що ти є й наповнений».
Кожен із нас ділиться тим, що має. Ти не можеш чимось поділитися, якщо цього не маєш. Кожен має якийсь життєвий досвід, не має різниці в якій сфері. Ти хочеш поділитися своїм досвідом із іншими. Якщо маєш досвід Бога, то ним і ділишся. Чим ти наповнений, те ти віддаєш іншим. Коли ти наповнений Богом, то віддаєш Бога.
Напевно, це є одна з проблем в сучасному світі, особливо в Церкві. Ми багато говоримо про Бога. Та коли ми говоримо про старця, то не так важливо, що він багато говорив, а те, що він був, що уявляв, а що уприсутнював Бога. Він давав доторкнутися в Його особі Бога. Так само кожен із нас покликаний уприсутнювати Бога, жити Богом. Тому, коли ми цим будемо жити самі, то зможемо це дати іншим. Чим ми наповнені, те іншим можемо дати.
Спершу самі маємо наблизитися до Бога, змінитися і тоді можемо допомогти змінитися іншим
«Тоді той самий Дух буде перебувати в тобі, і продовжуватиме перебувати внутрішньо, зсередини тебе. На підсвідомості впливатиме на твої думки, слова та вчинки тривалий час. Тому якщо можеш, стань безгрішним, наскільки можеш. Тоді побачиш Бога, а коли побачиш, то зрозумієш, що тобі не було про що хвилюватися».
Ми несвідомі того, як різні наші думки, знання впливають на те, що ми робимо. Коли зустрічаю людину, то кажу, що знаю її, бо маю певний досвід співдії з нею. Нема різниці ― позитивний чи негативний. Я не вмію приймати її в Бозі, коли Він дав мені її в цю мить життя. Я вже маю стереотип про неї і сприймаю її через нього.
Коли ми живемо в Господі, тоді все сприймаємо в Бозі. І немає різниці, чи людина мене хвалить, чи критикує. Розумію, що цю людину дав мені Господь. І я в Дусі, в Господі стараюся прийняти цю людину. З іншого боку, коли людина мене зустрічає і я є очищений, преображений, перемінений, то даю цій людині Бога. А коли сам цього не досягнув, сам не змінився, то як можу когось змінити, комусь допомогти. Тому самі маємо спершу наближуватися до Бога, змінюватися і тоді можемо допомогти змінитися іншим.
Старайся залежати тільки від провидіння Божого
«Тим часом поки твоє серце не стане чисте, живе у безгрішності, довіряй його найбільше любові та мудрості, таким чином зростеш у пізнанні Його та довірі до Нього, поки не побачиш Його. Коли твій внутрішній зір буде очищено, тому поступово покладайся і старайся залежати тільки від провидіння Божого».
Ми завжди стараємося бути певні щодо своїх досвідів, знань, яких ми здобуваємо, коштів, які здобуваємо, друзів, навіть свого духовного досвіду. Та кожна мить ― неповторна і можуть наступити випробування, в яких я не матиму досвіду. Можуть наступити певні життєві ситуації, де я не маю знань, як поступати. Але коли я очищений із Богом, то в Бозі знаходжу усе, рішення на все і Бог дає мені свідомість і розуміння до всього. Це проблеми і обмеження для мого розуміння, але немає обмежень для Бога. Тому, коли я довіряю Божому провидінню, зі мною нічого не трапиться. Христос каже, що жодна волосинка не впаде без Божої волі. Тож уповання на Господа і Його провидіння.
Коли уповаємо на Бога, то зростає абсолютна довіра до Нього
«Бог тебе не підведе. Коли він перестав знати чи почав знати щось недосконало, чи знати чогось більше, а чогось менше про тебе чи про світ?»
Бог знає все! Чого Бог не знає? Хіба не знає про мою хворобу, слабкості чи спокуси? Хіба не знає, що маю фінансові труднощі чи фінансові надлишки, які маю таланти, а яких ― ні? Бог знає, які психологічні зранення пережив, які травми духовні мав. Бог знає і знатиме все наперед. Тому коли уповання на Бога приходить, то зростає абсолютна довіра до Нього.
Чи дійсно маю намір не грішити
«Твої гріхи, тобто непрямі дороги, не будуть трудністю для Нього. Вони не будуть перешкодою на шляху, якщо матимеш чисті наміри та добру волю не грішити…»
Треба себе запитати, чи дійсно маю намір не грішити, чи дійсно хочу не грішити, чи справді прагну жити досконало. І коли це так, то Бог мене провадить. Питання в тому, чи я в це вірю.
Дуже часто наші минулі недоліки, невдачі, помилки привели до того, що ми зневірилися в цьому. Богові не цікаве наше минуле, Він питає, як ти тепер ходиш, що ти хочеш, чи маєш бажання жити праведно.
З довірою ідіть до Бога і нехай ніщо нас не зупинить
«Пізнаючи з довірою Його мудрість, любов і Божественне провидіння, Він очистить тебе від усякого гріха, як виноград відділяє погані сухі гілки від лози».
З довірою іти до Бога. Нехай ніщо нас не зупинить. Навіть, якби ми чуда творили, але не маємо захопитися і впасти в гордість. І також, які би гріхи не чинили, які проступки не мали, на цьому теж не треба зупинятися, адже минулого вже не існує. Який ми маємо тепер намір.
Одного старця запитали, чому тепер немає святих, бо, каже, ніхто не хоче. Бог завжди знаходить для нас учителів, наставників, книжки і думки. Та чи ми бажаємо Бога, досконалості та святості? Чи в нас є цей намір перед Господом.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
